spitfire38: (Default)
[personal profile] spitfire38

Якщо раптом спитають про „український психологічний тип”, то, на мою думку, от ся історія може певним чином його проілюструвати. Та й мізансцена винятково „наша” – бо, напевно, немає нічого більш „українського за духом” ніж місцевий базар на початку літа, коли вся ота чудова городина і перші ягоди-малини раптом з’являються у великих кількостях і часто у гарному вигляді. А огірки, перші справжні огірки! Таких просто не знайдеш більш ніде – принаймні на тих інших базарах, що мені довелося побачити. А молодий часничок, а оті помідори, що вони як золото... Хтось скаже про турецький базар чи центральноазійский, але там воно, хоч і в біса гарне, але не зовсім „наше”, до якого змалечку звик. Ох, український справжній базар початку літа! Співав би й співав. Коли ти там, забуваєш геть про все на світі інше.

Ну, якщо, звичайно, у тебе є оті „три рублі”, за які хоч не всю ярмарку, а потрібну тобі частину можеш купить.

За цим трохи ліричним вступом, власне, до суті.



Закінчую я базарування і лишаються одна чи дві замовлені дружиною позиції з закупного списку. Ходжу, придивляюся, проводжу маркетингове дослідження за темою „ціна-якість” (звичайно, з точки зору форми, бо зміст не всі продавці дають скуштувати). Бачу нібито дуже конкурентну пропозицію – не те щоб демпінгову, але дуже і дуже конкурентну. Виявляю, що не я один такий розумний, і стаю в чергу – людей на десять така собі невелика. Традиційно ненавиджу черги, але зараз не той випадок – дружина завжди знає ціни і розбирається в якості, тому стаю собі і мовчу. Черга - в основному з жінок „за сорок”, яких  завжди чомусь на базарах більшість.

Торгівельну точку розвернули троє – Він, Вона (подружжя) і хлопець років двадцяти (чи син, чи найманий робітник – важко сказати, він сидить у кузові вантажівки, підсовує ящики і взагалі пильнує логістику). Він (фермерського типу дядечко "під 50") веде власне торгівлю і розрахунок з покупцями, Вона (того самого типу тітонька елегантсько зрілого віку) допомагає діставати і пакувати товар у торбинки.

Звертаю увагу, що Він напевно отримує задоволення від процесу – до кожного покупця лагідно і чемно звертається, влучно коментує всі замовлення, не цурається висловити пару-трійку перлин доречної народної мудрості, словом, дуже грамотно веде піар-кампанію. Сам такий усміхнений, ввічливий – любо-дорого дивитись, та й слухати приємно. Жінка його, правда, мовчить з виглядом сфінкса, тільки підкладає товар. Такий от розподіл праці. При тому всьому черга, треба сказать чесно, рухається досить повільно. Переді мною ще й влазить сувора тітонька „за шістьдесят”, яка безапеляційно заявляє, що „она тут занімала”, і я приречено звільняю трохи місця.

Поволі черга доходить до жіночки, якій, судячи з усього, десь "до 30" (мені видно тільки тили, і ці тили "в повному порядку", як, мабуть, і фронтальний огляд– зараз стане зрозуміло чому). Тут продавець наш переходить у вищий пілотаж – голос його вмикається на повну, чути звернення до покупчині  „моя мила - моя дорога”,  епітети щодо замовленого товару сягають висот рекламних кампаній провідних брендів світу, люди в черзі (і я з ними) починають посміхатися. Нарешті, все замовлене складено в торбинки і справа доходить до розрахунку, і ось „моя мила”, перевіряючи гроші, несміливо так  до продавця: „А я же вам давала ... гривен, а ви мнє десять должни...” В нашого продавця злітає посмішка з обличчя: „А я ж вам віддав...” Виникає відчутна психологічна напруга, „мила-дорога” щось шукає серед своїх грошей, Він спочатку розгублений, не вірить очам своїм, а потім голосно так і трохи жалісно звертається до найближчих в черзі: „Люди добрі, скажіть, я ж ніби віддав ті десять гривень, ну скажіть же, - віддав чи ні?..” Боляче на нього дивитись, ій-бо, вскочив дядько в халепу. Черга щось мурмотить незрозуміле, і раптом все перекриває залізний голос отої суворої тітоньки, що стоїть переді мною:” Канєшна, йому б з молодицями позалицятись, а то шо очередь стоіт, йому до лампочкі!” По цій декларації на сцену виходить дружина продавця з обличчям сфінкса, яка спокійно і так твердо зауважує: „Так, Васю,  давай я стану, а то ти ще наторгуєш...” Переможений Вася, розібравшися чи не розібравшися, але завершивши якимсь чином розрахунок з „милою-дорогою”, покірно погоджується і зі словами „Так, любонько, давай ти тепер, а то мені щось голову сильно напекло”, зникає з авансцени на підсобні роботи.

Мушу вам зауважити, цей Вася, як кажуть англосакси, „зробив мій день” – такого заряду психологічного позитиву я не отримував давно.



From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

spitfire38: (Default)
spitfire38

September 2014

S M T W T F S
 123456
7 8910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 05:07 pm
Powered by Dreamwidth Studios